Лабіринти права

Права й обов'язки учнів
ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНIСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ
АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ
Права й обов'язки учнів



У п. 1 статті 51 закону України «Про освіту» зазначено, що учні мають гарантоване державою право на:
  • навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;
  • вибір навчального закладу, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласнихзанять;
  • одержання направлення на навчання, стажування до інших навчальних закладів, у тому числі за кордоном;
  • користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;
  • доступ до інформації в усіх галузях знань;
  • участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;
  • особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;
  • участь в об'єднаннях громадян;
  • безпечні й нешкідливі умови навчання та праці;
  • трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;
  • захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.
Відповідно до п. 1 статті 52 закону України «Про освіту» обов'язками учнів є:
  • додержання законодавства, моральних, етичних норм;
  • систематичне та глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня;
  • додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку навчального закладу.
Згідно з п. 3 цієї ж статті інші обов'язки осіб, які навчаються, можуть установлюватися законодавством, положеннями про навчальні заклади та їх статутами.


ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНIСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ


http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15
Згідно ст. 1178 ЦК України за заподіяну шкоду особами, що не досягли 14 років несуть відповідальність їхні батьки (усиновлювачі), опікуни, навчальні, виховні та інші установи, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини. І мати, і батько відповідають за малолітніх за принципом рівної дольової відповідальності. Вони несуть відповідальність за неналежне виконання своїх батьківських прав та обов’язків, які закріплені в Сімейному кодексі України, опікуни, усиновлювачі несуть аналогічну відповідальність. У разі встановлення опіки за життя батьків, не позбавлених батьківських прав, відповідальність за завдану підопічним шкоду можуть нести солідарно як батьки малолітнього, так і його опікун.
Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою.
Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою особою, яка здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що така шкода не є наслідком несумлінного виховання та нагляду за малолітньою особою або ухилення від виховання і нагляду.
Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особоюна підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який здійснює функції її опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, ці особи зобов’язані відшкодувати шкоду у частинах, які визначені за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Якщо неповнолітня особа досягла повноліття, обов’язок батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншої особи, яка здійснює виховання малолітньої особи, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється.
Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а вищезазначені особи є неплатоспроможними або померли.
Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою.
Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується її батьками (усиновлювачами), піклувальником або закладом у якому перебувала неповнолітня особа, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Батьки (усиновлювачі), піклувальники, заклад, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, зобов’язані відшкодувати шкоду до досягнення особою повноліття.
Особа відшкодовує завдану шкоду самостійно після досягнення повноліття або якщо неповнолітня особа стане власником майна, достатнього для відшкодування такої шкоди.
Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності.
Якщо особа набула повної цивільної дієздатності (наприклад: досягла 18 років, вступила у шлюб) вона відшкодовує завдану нею шкоду самостійно.
Якщо у такої особи не вистачає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником.
Батьки (усиновлювачі) або піклувальники відшкодовують шкоду завдану неповнолітньою особою, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності (наприклад: укладання неповнолітнім трудової угоди) і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.


АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ


Кодекс України про адміністративні правопорушення
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/page
Адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку.
КУпАП встновлює адміністративну відповідальності осіб віком від 16 до 18 років за вчинення адміністративного правопорушення:
Стаття 44. Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах
Стаття 51. Дрібне викрадення чужого майна
Стаття 121. Порушення водієм правил керування транспортним засобом, правил користування ременями безпеки або мотошоломами
Стаття 122. Перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху
Стаття 123. Порушення особами, які керують транспортними засобами, правил руху через залізничні переїзди
Стаття 124. Порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна
Стаття 125. Інші порушення правил дорожнього руху
Стаття 126. Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки
Стаття 127. Порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами та особами, які керують гужовим транспортом, і погоничами тварин
Стаття 130. Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Стаття 139. Пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів щодо їх усунення
Стаття 156. Порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами
Стаття 173. Дрібне хуліганство
Стаття 174. Стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї, пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку
Стаття 185. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця
Стаття 190. Порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї
Стаття 191. Порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення нагородної вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів
Стаття 192. Порушення громадянами строків реєстрації (перереєстрації) нагородної вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і правил взяття її на облік
Стаття 193. Ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів
Стаття 194. Порушення працівниками торговельних підприємств (організацій) порядку продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів
Стаття 195. Порушення працівниками підприємств, установ, організацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів

З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком ст. 185 КУпАП) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 241 КУпАП:
1. попередження;
2. штраф;
3. сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення;
4. конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення;
5. позбавлення спеціального права (до 3 років);
6. виправні роботи (до 2-х місяців, 20 % від зарплати);
7. адміністративний арешт (до 15 діб).


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
Злочинність неповнолітніх постійно привертає до себе увагу.
На сьогодні це зумовлено тим, що неповнолітні завжди визнавалися злочинцями особливого роду і становлять одну з найбільш кримінально уражених верств населення.
Соціальна занедбаність неповнолітніх за умов плюралізму поглядів, відсутності чітких моральних орієнтирів сприяє виникненню та поширенню негативних явищ в середовищі неповнолітніх.
За сучасних умов розвитку суспільства визнається, що для неповнолітніх злочинців недостатнім є застосування лише медико-педагогічних заходів. У певних випадках держава змушена притягувати їх до кримінальної відповідальності.
Чинне законодавство передбачає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягають особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років (ст. 22 КК України). Лише за деякі злочини, спеціально вказані в законі, кримінальна відповідальність може настати з 14 років.
Згідно ч. 2 ст. 22 КК України особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за:
  • умисне вбивство (статті 115-117 КК України);
  • посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443 КК України);
  • умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України);
  • умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України);
  • диверсію (стаття 113 КК України);
  • бандитизм (стаття 257 КК України);
  • терористичний акт (стаття 258 КК України);
  • захоплення заручників (статті 147 і 349 КК України);
  • зґвалтування (стаття 152 КК України);
  • насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153);
  • крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308 КК України);
  • грабіж (статті 186, 262, 308 КК України);
  • розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308 КК України);
  • вимагання (статті 189, 262, 308 КК України);
  • умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399 КК України);
  • пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277 КК України);
  • угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278 КК України);
  • незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 278 КК України);
  • хуліганство (стаття 296 КК України).
Разом з тим, вже з 16, а не з 14 років, настає кримінальна відповідальність за вбивство з необережності і умисне легке тілесне ушкодження.
Кримінальний кодекс України, враховуючи біологічні, соціальні та психологічні особливості неповнолітніх, по-новому визначає їх кримінальну відповідальність та покарання.
Це означає, що вперше у вітчизняному КК у спеціальному розділі (розділ XV Загальної частини) сконцентровані питання щодо: видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх злочинців; призначення їм покарання; звільнення неповнолітніх, які скоїли злочини, від кримінальної відповідальності та покарання; погашення та зняття судимості.
Якщо загалом характеризувати ці положення, то висновок один – порівняно з дорослими, злочинці-неповнолітні мають привілейований кримінально-правовий статус.
По-перше, чинний КК України виділяє окрему систему покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, визнаних винними у скоєнні злочину. Відповідно до ст. 98 КК України до неповнолітніх можуть бути застосовані лише п’ять видів основних покарань (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк), а також два види додаткових (штраф та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю).
Водночас їх не можна карати, наприклад, обмеженням волі та довічним позбавлення волі.
На відміну від дорослих, у них не можна конфісковувати майно.
По-друге, КК України передбачив особливі розміри покарань неповнолітніх. Так, максимальний розмір штрафу для такої особи може становити п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для дорослих – тисяча, а в деяких випадках – і більше). Якщо громадські роботи дорослим можуть бути призначені на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, то неповнолітнім – від тридцяти до ста двадцяти годин. Покарання у вигляді виправних робіт може бути призначено неповнолітньому на строк від двох місяців до одного року, тоді як дорослому – від шести місяців до двох років. Також зменшено розмір відрахувань із суми заробітку засудженого-неповнолітнього: він становить 5-10 відсотків (для дорослих 10-20 відсотків). Коротший для неповнолітніх і строк арешту, а позбавлення волі їм може бути призначено на строк не більш як 10 років (і лише за умисне позбавлення життя людини – до 15 років).
Ще вужче коло покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку. Переважна більшість санкцій єдиним покаранням за вчинення такими особами злочинів передбачає позбавлення волі на певний строк. Лише в ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка, що карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років), ч. 1 ст. 186 КК України (грабіж, що карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років), ч. 1 ст. 277 КК України (пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, що карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років) альтернативою позбавлення волі є штраф.
У ч. 1 ст. 296 КК України (хуліганство, що карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років) єдиним покаранням, що може бути застосовано до таких неповнолітніх, є штраф.
По-третє, КК України (ст. 97) передбачає можливість звільнення неповнолітнього, який уперше скоїв злочин невеликої тяжкості, від кримінальної відповідальності. Але за умови, що виправлення цього неповнолітнього можливе без застосування покарання. Дійшовши такого висновку, суд застосовує до підсудного неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.
По-четверте, виходячи з принципів гуманізму, КК України встановлює для неповнолітніх особливу підставу для звільнення від покарання. Йдеться про ситуацію, коли неповнолітній, який скоїв злочин невеликої або середньої тяжкості, щиро покаявся і в подальшому поводився бездоганно з правової точки зору. У цьому разі суд, дійшовши на момент встановлення вироку висновку про недоцільність застосування покарання до такого неповнолітнього, може звільнити його від покарання і застосувати до нього примусові заходи виховного характеру (застереження; обмеження дозвілля; передання неповнолітнього під нагляд батьків, педагогічного чи трудового колективу, інших осіб; покладення на нього обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду; направити неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи). Це особливо треба мати на увазі батькам, щоб не дивувалися потім, що за скоєння однакового злочину одне чадо опинилося за гратами, інше – на волі. Зможете довести суду виховний потенціал своєї сім’ї, колективу, де навчається чадо – позбавите його "неба у клітинку” і подальшої долі рецидивіста. Зрозуміло, що такого привілею для дорослих злочинців не передбачено.